Ужгород

По дорозі в сюди поїзд проїжджає через Карпати, на жаль, щоб бути в Ужгороді з ранку їх доводиться проїжджати вночі, за цим оцінити красу гірських пейзажів важко.
Після прибуття на очі трапляються нічим особливо не привабливі будинки, звичайна ознака урбанізації радянських часів. Зате якщо відправитися в центр все перетворюється. Будинки змінюють багато поверховість на затишні 2-3. Мені по чомусь запам'яталося якесь особливе поєднання старих будинків з сучасними вітринами, неоновим світлом, правда це помітно вже під вечір, коли темніє. Мостові, незвичні жовтою цеглою викладені кордони тротуарів, акуратні вікові будинки ось те, що мені згадується першим. Не дивлячись на те, що коли ми були в Ужгороді, цілий день йшов дощ моє ставлення до цього міста все одно якесь сонячне. У самому серці міста, за річкою Уж, в мережі кривих, горбатих вуличок без табличок з назвами та номерами будинків - руїни замку, чесно кажучи, ці руїни вражають; по-моєму, слово руїни просто рекламне перебільшення. Поруч з замком знаходиться закарпатський краєзнавчий музей (аналог Київського Пирогово), тут зібрані будинку з різних куточків Закарпаття, не копії, а справжні хати, вік яких більше 100 років, біля кожної є екскурсовод, готовий розповісти багато цікавого. Недалеко від замку є новобудови, ці будинки порадували мене своєю доречністю; вміло доповнюють своїх старих сусідів :). На березі Ужа ботанічний сад, але кажуть, він не працює, жаль.
З Ужгорода, з однієї з площ автобусами можна дістатися до передмістя ми відвідали Високий Замок (або ще Невицький, за назвою села біля якого він розташований). З нами тут трапилася певна прикрість. Ми без пригод добралися до потрібного району, перейшли річку по навісному мосту, далі - прямо, асфальтова дорога, досить довго, веде вгору поміж пагорбами, потім різко змінює напрямок і призводить до якогось санаторію, одразу за ним замок. По дорозі то тут, то там є відгалуження, але вони непривабливі, і треба ж було, ми звернули з вірного шляху майже у мети. Видно провиною тому були лісові духи, і ми здійснили героїчний марш-кидок по сумнівній, що петляє, кам'янистій дорозі, під проливним дощем, у клубах чи то туману, чи то хмар. Коли розум повернувся до нас, ми виконали зворотний шлях і знайшли-таки замок. Він, зізнатися, виявився зовсім поїдений часом, але звідти відкривається приголомшливий вигляд, та й сам замок теж досить цікава споруда. Потім без пригод ми дісталися до дороги і повернулися маршруткою до Ужгорода.
На жаль, в Мукачкво (таке містечко поблизу Ужгорода, там також є фортеця, має бути дуже цікаве місце) ми не потрапили, проте мені і так є, чим пояснити собі бажання ще раз приїхати до Ужгорода.